Пробить его рукой
И кровь с огнём
Взорвут покой

Держа невидимой рукой
Запутаный клубок эмоций
И твёрдыми как снег
Надеждами, нарушить их покой

И обезумевшим от боли
Лететь на всречу 
Чего-то высшего
Но оборватся

Упасть и плакать
От безсилия дрожать 
Незбывшейся мечты 
Надежды растворились

И ты разучишся мечтать
Сламаеш карандаш судьбы
Писателя чья участь соченять
Но ты научишся терпеть и ждать

Нет, ты не будешь 
Больше роль играть
Ты лишь закроешь дверь 
И ляжешь спать.

"Прокляття"

Чому тоді я так і не зазнав поразки
Чому побачив блиск в товоїх очах
Чому тоді я зазнав твоєї ласки
І майже все забув
Але кричати знов: чому...
Я залешився жити в казці
Як затягнуло так і впав
І кожну мить я пом'ятав
Що є прокляття на мені
Але я знову сподіваюсь
Що не помре коханая моя
Що не помре моє кохання
І вічно будем жити ти і я
Але пробач коханая моя
Я уходжу щоб ти жила 
Щоб сонце сяяло в віконце
Щоб ніжили тебе весіннії птахи
Але прознав той Сатана
Но ні, небуду більше страждати я